Ближчими місяцями Кабінет міністрів має ухвалити масштабний документ, який, за задумом, не лише стане дороговказом реформ, необхідних для нашого вступу в ЄС, а й визначить терміни, за які Україна має бути законодавчо готова до членства. Цей документ – Національна програма адаптації законодавства до права ЄС – вже частково готовий, але має бути завершений та схвалений за нового уряду.
"У нас запущений великий проєкт Євросоюзу Ukraine2EU, який допомагає в цьому", – розповіла в інтерв'ю після відставки Ольга Стефанішина, колишня віцепрем'єрка з питань євроінтеграції. Вона також повідомила, що у проєктах плану закладений надзвичайно амбітний намір – завершити цю роботу до 2027 року.
Як триває ця підготовка до вступу? І як так сталося, що Євросоюз допомагає Україні готуватися до вступних переговорів із самим Євросоюзом? Чи немає тут конфлікту інтересів?
А також – не закриваймо очі на реальність – що робити, якщо на тлі останніх подій відкриття переговорів відтермінується?
"Європейська правда" зустрілася з представниками проєкту Ukraine2EU, щоби розібратися у цьому.
А ще ми з'ясували, що уряд проводить "симуляції" переговорних зустрічей з ЄС, дізналися про плани щодо підтримки українських аналітичних центрів та інших громадських організацій, робота яких перетинається з питаннями вступу України до ЄС, тощо.
Детальніше про це – у статті.
Старт переговорів, який мало хто помітив
Про те, що Україна зараз відчайдушно намагається відкрити перші кластери у переговорах про свій вступ до ЄС (тобто "розпочати вступні переговори"), чув кожен, хто хоч трохи цікавиться європейською тематикою. Але, хай як парадоксально це не звучить, насправді робота з Брюсселем у рамках вступних переговорів вже триває.
Від початку 2025 року – без гучних оголошень і часом взагалі без публічності – Україна та Європейський Союз, глава за главою, проводять перевірку нашого законодавства на відповідність праву ЄС.
Йдеться про скринінг – технічний, але дуже важливий етап, який є складовою передвступних переговорів. Під час скринінгу Україна та ЄС узгоджують детальний огляд українського законодавства – в яких елементах воно не відповідає праву ЄС та/або вимогам до держави-члена.
А після того як ЄС погодиться відкрити відповідні переговорні кластери та глави – почнеться процес постійної "звірки" за цими пунктами, перш за все на базі скринінгового звіту. Чи виконав Київ вимогу №xxxx? Чи достатньо тих змін, які ухвалив парламент або уряд, щоб українське право у певному секторі відповідало європейському? Чи застосовуються певні закони в Україні так само, як в ЄС? Що ще необхідно підправити, щоби була відповідність?
Якщо спрощено, то постійні обговорення цих питань і являють собою так звані "переговори про вступ".
А закриття переговорів за певною главою стає можливим тоді, коли ЄС погоджується, що Україна провела усі необхідні зміни.
Тобто переговори про вступ України до ЄС – всупереч назві – не є діалогом про умови вступу або членства. Понад те, елемент "переговорів" у цьому процесі є другорядним; а натомість це – спільна перевірка того, чи виконала Україна усі умови, які є однаковими для всіх держав-членів та зафіксовані у праві ЄС (EU acquis).
Усвідомити це – суперважливо.
Коли змістовні переговори все ж розпочнуться, це усвідомлення буде ключовою умовою їхнього успіху.
Тому одна із задач європейських партнерів – змінити парадигму сприйняття руху до ЄС. Бо розуміння цієї реальності вже є в урядовців, які опікуються євроінтеграцією – але багатьом політикам або службовцям бракує цього розуміння.
"Це вже змінюється – але це процес. Багато хто в Україні все ще мислить виміром Угоди про асоціацію, але вступ до ЄС йде набагато далі. Навіть термінологія інша. Раніше ми говорили про "зближення" з правом ЄС, а тепер – про "повну гармонізацію" з ним. За невеликими винятками у певних сферах, Україна має повністю впровадити норми права ЄС, а не просто наблизитися до нього", – пояснює литовка Манте Макаускайте, керівниця проєкту Ukraine2EU.
Манте Макаускайте та Сергій Сидоренко під час розмови
Україна, до слова, тут не унікальна. Подібний шлях, у тому числі зміну усвідомлення, проходили також інші держави, що йшли до вступу в ЄС.
Та ж Литва, яка нині стала ядром проєкту з технічної підтримки України на шляху до ЄС, свого часу мала аналогічну підтримку. "У нас, литовців, була подібна допомога від Данії, коли вели переговори про вступ", – пригадує Даріус Жеруліс, який очолював департамент стратегії євроінтеграції, в уряді Литви у роки перед вступом. Швеція тоді була "куратором" Латвії і допомагала уряду в Ризі, а Фінляндія підтримувала Естонію.
В українському випадку допомогу побудували, утім, дещо інакше: Ukraine2EU фінансують одночасно сам ЄС, а також Литва, Данія і Швеція, а втілює Литовське центральне агентство управління проєктами. "Також тривають переговори з деякими іншими державами-членами, які розглядають можливість долучитися", – додає Манте Макаускайте.
Симуляція та інші інструменти вступу
Як працює цей проєкт підтримки вступу?
Якщо коротко, то його ідея – надавати Україні допомогу впродовж усього процесу переговорів, причому надавати саме ту допомогу, про яку вона запитуватиме.
"По суті, ми підтримуємо всі основні українські інституції, що ведуть процес вступу до ЄС, і якщо нас просять про допомогу – ми готові долучитися. Звісно, якщо запит відповідає потребам вступного процесу", – каже очільниця Ukraine2EU та додає, що навіть зараз, ще до відкриття переговорних глав, проєкт має чим допомогти.
Один з найцікавіших інструментів, який виявився потрібний українському уряду, в термінології проєкту має назву mock sessions. Українською це можна дослівно перекласти як "постановочні зустрічі". "Можете називати їх симуляціями", – пояснює Макаускайте.
Це працює так.
Перед тим як провести офіційну скринінгову зустріч з Єврокомісією, усі українські посадовці – у точно такому ж складі, як і на цій переговорній зустрічі, – збираються разом для дискусії з "несправжньою Єврокомісією".
"Ці симуляції – такі самі, як зустрічі з Європейською комісією. Там є модератор, який виступає в ролі представника Комісії, також ми залучаємо міжнародних та національних експертів з відповідних питань. Це дає українській делегації можливість отримати відгуки щодо тих матеріалів, які вони збираються презентувати в Брюсселі. Ми робимо огляд всіх матеріалів, презентацій, опитувальників, і наші відгуки допомагають Україні вдосконалити їх", – розповіла вона про те, як відбуваються ці симуляції.
Для українських міністерств вони виявилися дійсно корисними. Найкраще це доводять цифри.
До кінця червня проєкт Ukraine2EU підтримав підготовку України до двосторонніх сесій з ЄК за 13 розділами переговорів. У кожній з цих "симуляцій" брали участь від 20 до 100 учасників.
Як жартують в уряді, "Україна вперше вступає до ЄС", – а отже, Києву часом бракує розуміння, які дані є найпотрібнішими для європейських посадовців; як найефективніше пояснити стан якоїсь галузі або сектора; та, зрештою, які аргументи працюють для західних партнерів, а які є непереконливими.
І це далеко не єдина сфера, де є простір для дій навіть зараз, коли змістовні переговори за кластерами ще не відкриті.
Наприклад, Ukraine2EU долучена до підготовки переговорної позиції України за частиною переговорних кластерів, де Україна просить про таке долучення. Це важливий документ, який Київ повинен мати до відкриття переговорів – і на ролі європейських експертів у його підготовці варто окремо зупинитися трохи згодом.
"Ми також беремо участь у розробці надзвичайно важливого документа за назвою Національна програма адаптації законодавства до права ЄС. Ми підтримуємо уряд у розробці нацпрограми за кластерами, а надалі – готові надати підтримку у її впровадженні і моніторингу", – пояснює керівниця проєкту.
Нацпрограма (у жаргоні ЄС її називають абревіатурою NPAA) – це внутрішній урядовий документ, який Україна не має погоджувати з Євросоюзом. Та й загалом, його ухвалення є не обов'язком держави-кандидата, який десь юридично зафіксований.
Але у питанні розширення ЄС багато речей відбуваються "за традицією".
Так само з NPAA. У кожної держави-кандидата є таке урядове рішення, у кожної воно має саме таку назву, і його вага, як коректно зазначила Макаускайте, є справді надзвичайно високою. Особливо для України, зважаючи на те, що ми прагнемо виконати всі зобов'язання якнайшвидше, щойно офіційний переговорний процес зрушить з місця.
NPAA це – внутрішній план робіт держави з приведення законодавства України у відповідність до права ЄС. З дедлайнами. З конкретними вимогами – тобто європейськими актами, які треба зробити частиною українського права. Саме про нього кажуть в уряді, коли згадують про кінець 2027 року як ціль, до якої Україна має "завершити свою підготовку до членства".
Амбітно? Сміливо? Так, поза сумнівом! Між тим звернемо увагу на цікаве спостереження.
У спілкуванні з "ЄвроПравдою" жоден з посадовців ЄК, що опікуються українськими питаннями, або фахівців із тих країн, які є безумовними друзями нашої держави, не дорікають Києву за таку амбітність. Хоча у країнах, де ментальність дуже відмінна від української, дійсно часом лунає скепсис і зауваження про те, що цілі мають бути більш "приземленими". В Ukraine2EU не приховують, що належать до першої групи.
"Я жартую, що наша програма розрахована на три роки, якщо Україна не вступить до ЄС раніше", – відповідає на це питання Манте Макаускайте.
Європейська допомога для переговорів з ЄС?
Вище ми коротко згадували, що проєкт Євросоюзу допомагає уряду розробити переговорну позицію України по частині переговорних кластерів – і до цього питання варто повернутися окремо.
Адже у багатьох читачів може виникнути питання: "а що, так можна було?"
Якщо це переговори між двома сторонами, Україною та ЄС – то хіба можна допускати європейських громадян, а також фінансованих Євросоюзом експертів до того, щоб готувати Україну до переговорів з Євросоюзом? Чи немає тут конфлікту інтересів?
Це питання дійсно іноді лунає, визнає Манте Макаускайте:
"Один з українських друзів теж питав мене: чому ми маємо довіряти міжнародним експертам? Вони не працюватимуть в інтересах України. Моя відповідь така: ви зможете довіряти, якщо підберете тих людей, які заслуговують на довіру. Є держави-члени ЄС, які справді зацікавлені в тому, щоб Україна приєдналася до ЄС. Литва – одна з них; і звісно ж, є й інші, хто вважають вступ України до ЄС виграшним для обох сторін"
"Тож експерти з таких країн можуть поділитися своїми знаннями, експертизою та досвідом, і це збагатить внутрішні дискусії та процеси прийняття рішень в Україні – і в уряді, і у суспільстві", – додає вона.
І дійсно, навіть економічна конкуренція України з Литвою (та й з іншими державами Балтії) мінімальна. А своє прагнення допомогти Україні приєднатися до ЄС Вільнюс доводив не раз.
Команда проєкту Ukraine2EU
А ще варто повернутися до тези, про яку вже йшлося на початку статті. Переговори про вступ до ЄС побудовані принципово інакше, ніж будь-які "класичні" міжнародні переговори. Тому навіть переговорну позицію України не лише можна, а й необхідно обговорювати з Брюсселем перед затвердженням. І так само Єврокомісія ділиться з Києвом проєктом своєї позиції. Ці документи повинні підходити усім сторонам, і узгодити їх наперед – банально є найефективнішим. "ЄвроПравда" детально розповідала про це у матеріалі про "Кухню євроінтеграції".
Адже підсумком євроінтеграції України має стати повне впровадження права ЄС у законодавство України.
Так само це працює і для інших держав-кандидатів – і там також лунали подібні питання.
До слова, в Ukraine2EU є також експерти з Балкан, які готові ділитися як лайфхаками, так і невдачами – як-от Дріта Абдіу-Халілі, ексзаступниця головного переговірника Північної Македонії щодо вступу в ЄС. Вона стверджує, що досвід роботи довів: Єврокомісія на переговорах відіграє зовсім іншу роль, ніж це може видаватися.
"Комісія виступає в ролі захисника країни-кандидатки перед державами-членами, а також забезпечує процес переговорів. Це не противники, які ведуть вас в іншому напрямку", – пояснює македонська переговірниця, підкреслюючи, що спонсоровані Брюсселем проєкти, з її досвіду, надавали дійсно відчутну допомогу. Бо йдеться не про вибір того, які реформи має провести кандидат – це все визначено у законодавстві ЄС, і тут можливість вибору украй обмежена, – а про те, як саме провести ці реформи найефективніше, найприйнятніше для економіки.
"Допомога з боку ЄС йде поруч з європейським фінансуванням. ЄС не просто каже: "Ви повинні виконати ось цей список, дякуємо, чекаємо вас на фініші". Натомість там кажуть: "Щоб ви могли це виконати, ми надамо вам ось таку підтримку", – ділиться вона.
Не тільки уряд
В Україні поширена думка, що під час вступу треба діяти так, як робили держави Центральної/Східної Європи, які успішно приєдналися до ЄС у 2004 році. Мовляв, якщо це була дорога до успіху, то варто йти нею.
Але представники цих країн наголошують: враховувати старий досвід варто, але повторити його вже неможливо. Перш за все – через те, що Євросоюз вже інший, ніж був понад двадцять років тому. "З того часу масив права ЄС суттєво розвинувся, – нагадує Даріус Жеруліс, який опікувався інтеграцією Литви до ЄС. – Тож я рекомендую не занадто зосереджуватися на минулому досвіді, а спробувати підійти до цього з власним баченням".
Втім, і відмовлятися від того, щоби вивчати лайфхаки, а також помилки інших держав, не варто. "Все ж є те, що може стати у пригоді. Наприклад – розуміння того, де можуть бути перехідні періоди, які можливі відступи, які питання чутливі. Хтось уже проклав цей шлях до вас. Але треба враховувати, що врешті-решт цю роботу мають виконати українські інституції", – додає Жеруліс.
І питання готовності інституцій – дуже серйозне.
Тут Київ змушений щоразу шукати баланс між тим, що зможе зробити держава, і тим, що уряд та інші органи влади можуть делегувати недержавним гравцям. І тут йдеться зовсім не про проєкти ЄС.
Свого часу, у 2022 році, уряду вдалося дуже швидко заповнити так звані опитувальники ЄС (а це багатосторінковий "талмуд", опрацювання якого у держав-кандидаток досі забирало багато місяців) лише завдяки тому, що до цього процесу залучили незалежних експертів з ГОшок, які до того роками опікувалися європейською тематикою. Три роки по тому уряд продовжує покладатися на гравців поза урядом.
Для ЄС такий підхід не є звичним (це багато в чому українська специфіка), але принципових заперечень щодо цього європейці не мають.
Ukraine2EU навіть готує програму грантової підтримки організацій, що працюють над вступом України до ЄС.
"Залученість громадянського суспільства в Україні є однією з найскладніших загадок, над якою я розмірковую від початку своєї роботи у вас, – зізнається Манте Макаускайте. – Часом українські громадські організації мають кращу спроможність, досвід і знання, ніж консалтингові компанії".
Втім, жодна допомога Євросоюзу, дружніх столиць, аналітичних центрів, сторонніх експертів тощо не замінить головного. Держава, яка прагне вступити до ЄС, має бути до цього готова. Має показувати своє прагнення і бути здатною його втілити.
"Вступ до ЄС – це робота уряду. І якщо подивитися очима держав-членів ЄС, то вони оцінюють саме здатність вашого уряду увійти до ЄС, діяти як член ЄС", – нагадує очільниця команди Ukraine2EU.
Європейці готові підтримувати Україну на цьому шляху – і вони це роблять. Але долати цей шлях ми маємо самі.
Інформує eurointegration.com.ua